Каштани ніби ті свічки́
до неба ри́нулись списами,
коли на лаву навзначки́
з розмаху гепнувсь я джинса́ми.
Біля кофейні ранок дня́
вони собою напоїли.
Хильнув стаканів два і я́,
щоб розбудити власні си́ли.
Не розбудив, зовс́ім осліп,
сиджу за столиком незрячий.
Іще стакан і назавжди
покину це життя собаче.
Дерева віти розпустили,
на теплій лавці розімл́ів.
Ти ля́пнулась на ме́не, мила,
злякавши стадо горобців.
І жадно дихала в обличчя,
вгада́вши всі думки мої,
а в серці, ніби в потойбіччі,
пісні співали солов*ї.
Розвів її мораль рука́ми,
ввійшов нога́ми, до колін,
І брів би брів отак роками,
аж поки б чуб не побілів…
Тепер ти буцімто дружи́на,
я чолов́ік тобі якби.
Обидва стрімко, мов пружи́ни,
підпл́игуєм туди-сюди.
В спітн́ілу, пру́жну, роздобр́ілу
не встиг загли́битись, а жаль,
бо тут дружи́на підоспіла,
зі скалкою…, яка печаль…
Відразу ж, ніби після грому,
проснувся, бли́кнувши ген-ген,
встав з лави хутко і додому,
поплентав літній супермєн…
13.10.2015, Миколаїв
А ось і сам «твір» Дмитра Добріна «Свечами у кафе каштани», на який я написав цю пародію:
Свечами у кафе каштаны
Цветут, их запах красит утро дня.
На лавку упаду джинсами.
Ты сядешь сверху на меня.
На теплой лавке я горячий
Руками разведу мораль.
За дальним столиком незрячий
В стакане захлебнет печаль.
Волной качнет деревья в сквере.
Взметнуться стайкой воробьи.
Ты глубоко вздохнешь, краснея,
Узнав желания мои.
Я мог бы это даже глубже,
Хоть ты уже напряжена.
Такое можно только мужу
И значит ты мне как жена.
12.05.11 Дмитрий Дробин
Мастак з млодії-пародії... то дуже благодатний жанр, бо що смішно - те не гріх!
Олександр Мачула відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чемно дякую! Перефразовуючи героя Леоніда Бикова з кінофільму "В бій ідуть одні старики", можу лише сказати, що коли випадково побачив першоджерело - просто не зміг утриматись..., це ж не минуле тисячоліття!
Мастак з млодії-пародії... то дуже благодатний жанр, бо що смішно - те не гріх! 
Гарно! 
Писав i я колись пародii... Але минулось... Успiху Вам!
