Запахло небо липами. Насиченими кліпами,
ще фарбами не змитими на фоні білих хмар.
Гойдаються на просторі в напів дешевих хостелах
маленькі абрикосики - солодкі і м`які.
Під ними ледь навпочіпки матусі ходять квочечки,
гуськом-гуськом і дочечки, і півники-сини.
В сусідніх траекторіях гучною магнітолою
по радіо історії у вусі дзеленчать...
І так радіють вулиці, що ближче-ближче туляться,
травою застелаючи асфальтові шоссе.
Малечі довподоби це, до сонечка своє лице
із дня у день як соняхи у пошуках тепла.
І пахне всюди липами, дощами нерозлитими,
а просто накрапаючи на спогади мої.
Туди я повертаюся. Вертаюсь! Не вертаюся...
Себе сама зрікаюся, як літо відплива...