За електродротами прослідує пісня –
туга за почуттями, так і не відчутими,
жіночими тілами, що не були пізнані,
морозивом, яке ще не куштував.
Пісню почую, увімкнувши лампочку,
десь тут, далеко і під цементним небом,
щиро запла́чу вперше і покохаю
цей незнайомий тихий голос-стогін.
А співця вже не буде, тільки відлуння
ніжно пеститиме паперові серця
тих дівчат, що любили не раз, і моє,
яке могло би почати жити.
Він розчиниться у часі,
його пісня у мені.
