Сонце з хмарами бореться, холодний пробирає вітер,
"я вже тут", "я приїхав" - друзям напишу кілька літер,
гадав, радості відчуття не буде де подіти,
їхав геть - хтів кричати, повернувся - захтів оніміти.
Так ніби сон, минуло тисячу днів і ще ночей,
ніби інше життя, ми інші на тих самих доріжках алей,
у парку, де мріяли, плекали сотні божевільних ідей,
ніяково обійми плечей, не зручно, не відводи очей.
Робота з ранку до вечора, а після вдома робота,
цікаво, чи ти знаходиш, маєш час на інші турботи?
час для відносин, для кохання? виділяється квота?
таке розмірене життя по-плану, що аж тягне до рвоти.
Пройшли роки, я бачив наслідки доленосних рішень,
топили пам'ять ми в соці журавлини та вишень,
не так давно прагнули дальше, вище, сильніше,
спробував щось сказати - лікоть в бік : "тихіше, спокійніше".
Захотілось забутись і заснути в хмільному тумані,
як студентом, давно, на жорсткому матраці, дивані,
Та думки не розслабити, немов мязи у гарячій ванні,
залишаться спогадами, ніби в драмі чи скоріше романі.
ID:
582638
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 21.05.2015 10:10:36
© дата внесення змiн: 11.07.2017 02:26:26
автор: Олег Кокосенко
Вкажіть причину вашої скарги
|
