10-12листопада, на 17. Суд гряде. Мяка хвиля-зибка миля.
Суперечка велика була на горі Сіоні.
Смерть іде медузі горгоні.
Із туману Бог грізно дивився.
На людей Він знову сердився.
В день мого народження слово мені давав.
Щоб я цим словом людей лякав.
Суд новий я оглашаю,але на всі події мандата не маю.
Щоб людям наперед місце возгласить.
Щоб їх від цих лих віддалить.
Тому зуби мої скриплять,але рука пише.
Сердце надією дише,що ці дати скасуються.
Але місія нездійсненна,тому вони анонсуються.
10-12листопада,17 го.
Страшний суддя землю карає.
Своїм суверенним правом Він це визначає.
Бо Господня земля і все що на ній.
І ти людина в ній,Його творіння.
Але мерзотність запустіння,Він у справах людських вбачає.
Адже Він дуже ревнивий,це я добре знаю.
Тому Він іде руйнування та хаос несе.
Публічну порку,своїй земній дочці.
Мужу та снохі,та всім родичам гарбузовим.
Невірним Йому,бідовим,що не чули вухом.
Слово Його не слухали,сердцем не йняли.
Тому їх води несчасть,у своє лоно приймали.
Місце цих кар я вам не скажу.
Але на інше місце я приговор напишу.
Бо так треба.
Тому.
Австралія і Океанія,острів Тасманія.
Зеландія острів,занижений остов.
На вас у мене приговор.
Дати виконання сокриті від вас.
Вони прийдуть до вас як злодій-вор.
Нежданно,негадано,силою,та нахрапом.
Стережіться щоб не бути, перед небом брудним цапом.
У якого Содомія в пошані,секуляризація в шані.
Фемінізми на дотаціях,а добро у деградації.
Суд іде,суд гряде,страшнее судилище.
Тріноматеріальне пекельне горнилище.
Вода,вода,кругом вода.
Мяка хвиля,зибка миля.
В гості нежданно упихається.
Піниться,лютує,в горло людині вона уливається.
Вода мяка,але вона камінь точить.
Мочить,точить,але його не ізмочить.
Народ стоїть,людина біжить,дитина очі з жаху відкриває.
Остання мить,Всевишній прожить вам її дозволяє.
Великий суддя душі ваші провірить.
Розмір вашого доброплоду звірить.
Чи є він у вас?
А якщо немає то одягайте противогаз.
А якщо немає то одягайте акваланг.
І живіть завжди у цих пристроях.
Запасайтеся харчами на 100 років.
Робіть іще у пекло 100 кроків.
Якщо ви і так туди ішли.
Якщо ви і так в пітьмі жили.
В грязюкі цього світу без Бога.
Ви кажете що ви живі?
То чому у вас так мало життя?
Чому так мало духовного буття?
Чому ви стали перед небом гнилі?
Як ті зрадники Юди ніякі.
Яким так потрібні срібняки.
Але не потрібні Божі бразди.
Станьте,визначіться,де ви?
З ким ви є?
І чи майбутне у вас ще є?
