Коли щоранку в очі ці, я зачаровано дивлюся
І наче в юності тремтить моя закована душа -
Я у полон твого лиця вже без супротиву здаюся,
І розум мій біжить назад, поспішно доти залиша.
І може якось, буде час, що ти відкликнешся, озвешся
І я почую хоч би щось із слів, які почуть хотів,
Ти посміхнешся мило так, як тільки ти завжди смієшся,
І ця усмішка забринить в пожарі зоряних світів.
А може якось, я знайду, до твого серця шлях і знову
Цей світ для мене хоч на мить твоїй зрівняється красі,
І буде місяць, буде сніг, пташині співи у діброві,
І поцілунку довгий плин розвіє сумніви усі…
Ну а якщо, в недобрий час, мене спіткає доля грізна
І я ніколи не діждусь, щоб ти мене хоч обняла,
Навіки лишусь у саду де мерзнуть сонно квіти пізні,
Я втішусь тим, що хоч на мить, надія все таки була...
