Мені сім.
Мама вклала спатки.
Ранком в школу.
Будильник.
Шоста.
Та я чомусь не вдома.
Поволі вставши - ступор,
У дзеркалі не я.
Там хтось постарше.
Та й зачіска не та.
Раптом захотілось кави.
Фу, вона ж така гірка!
І піжамка всюди давить,
Надто швидко стала замала.
Невдалий жарт чи ігри лікарів?
Яка робота, пари? - Я дитина.
Краще вже синець під оком від сніжків,
Ніж марних справ, раптова злива.
Я хочу з друзями в футбол,
Піти на річку покупатись,
Гуляти парком з братом знов
І у приставку вечором погратись.
Я не хочу брехати!
Це викликає у мені нудоту.
Я просто так можу кохати,
Без допитів про гроші й роботу.
Я хочу бабусі,ще раз заплести,косу ,
В садочку ногами зібрати росу.
Стару гойдалку як коня осідлати
І залізши під ковдру бабайку здолати.
Я дитина, яка прагне тепла,
А не блукати самій серед ночі.
Я просто дитина, ще зовсім мала
І жорстокості світу бачить не хочу.
Може це сон? - сподіваюсь не віщий,
Й мені все ж таки сім.
Я не знаю навіщо
Все це довкола мене верує
І чому ця дорослість мене ігнорує.
Агов!Я не хочу!Чуєш? - пусти!
Твої пута набридли, вони повні біди.
Або ти згадаєш, що добре і як,
Або я піду від тебе.Так.
Ніжкою тупнуло семирічне дитя,
Всередині зойкнуло.
І вже без вороття.
Будильник о шостій будить мене.
Пора на роботу.
Та рука не до кави тянеться вже.
Здравствуйте, любезные - поэтесса, критик!..
Я себе позволю вклиниться в дебаты;
Хоть это, возможно, дело не моё...
Вы уж слишком странные вещи говорите;
Точке в разговоре - будете ли рады?..
Я же андрогинен!..Ваше - Бабаё
***
Черновчаночка, на самом деле стих премилый; притом грамматические зёвы действительно наличествуют
Добрый вечер