|
29.12.2015* 9:55
5. ТРЕТЄ ЖИТТЯ. Тераріум
За декілька днів до Нового року 1968/69 до мене в Ялту приїхала друга дружина. Вона вже чекала нашу доньку Ладу і була налаштована на активне життя в Ялті, адже по посаді я отримав двокімнатну квартиру на Чайній гірці.
- Я повинна бачити де та з ким ти працюєш! - сказала вона.
- Добре, приходь до мене в обід - разом сходимо до кафе на Набережній.
Прийшла. Була з усіма привітна, радісна, сміялася із навіть дрібних причин для цього, але в кафе була задумлива.
- Ну, як тобі мої колеги? А місце роботи?
- Потім. Я ще у школу сходжу, що поряд, адже мені треба буде працювати тут вчителем.
Сходила. Увечері у нас була розмова.
- Що я тобі скажу, Ві? Ні ти, ні я тут жити і працювати не зможемо.
- Чому?
- Тераріум.
- Тобто?
- Всі ненавидять один одного, сховані склоки, але у мене на такі речі рентген. Що у тебе на роботі, що у школі. Тебе не те що не люблять, а тихо ненавидять і будуть всіляко шкодити. Для них незрозуміло, як це корінний киянин приїхав сюди в якості головного архітектора з перспективою бути директором, відмовився від такої перспективи, зробив другорядну жінку тут директором і підхопив замовлення, яке вони завалили... Тебе з'їдять. Про школу навіть говорити не хочу - достатньо було просто пройтись коридорами та подивитися на вчителів. Ялта - дійсно смітник Союзу.
- Але ж квартира! Мій проект! Таке цікаве замовлення: санаторій для Великого театру СРСР та Кремлівського палацу з'їздів!
- Я не буду виписуватися із гуртожитку для вчителів при інтернаті - вона працювала вихователем в інтернаті для покинутих дітей на Червоному хуторі в Києві та викладала російську мову і літературу. - Я буду тут народжувати, але ти побачиш, що я права.
А починалося все так гарно.
У Києві я не мав де жити - на квартиру, що отримала перша дружина, я не мав ніякого морального права претендувати, мати мене не приймала, бо викинула із свого життя, а тут пропозиція поїхати працювати до Ялти головним архітектором Ялтинського відділення Української філії інституту "Курортпроект"! Та ще і квартиру дають до посади!
Приїхав. Захопив ще з собою однокурсника на посаду керівника групи.
Пуста квартира. Спали на підлозі на газетках. Але нас захопила цікава проектна робота.
В першу ж суботу я надів шорти, в'єтнамську сорочку/распашонку, на ноги гумові в'єтнамки - і почвалав по Набережній: спочатку до Головпоштамту та Морвокзалу, там перекусив щось в кафешці, назад до "Оренди" і на пляж тут же. У неділю - те саме.
У понеділок мене покликала на розмову директриса.
- Віктор Матвійович! Вас вчора і позавчора бачили на Набережній. Ви були одягнені як відпочиваючий. Так не повинно бути. Всі відповідальні працівники в Ялті ходять у відповідному одязі. Зверніть увагу як одягнений наш головний інженер, як одягаються всі чоловіку в Курортраді! У нас в Ялті є три проектні організації, але тільки ви є головним архітектором! Таким чином, в Ялті є два головних архітектора: ви і головний архітектор міста. Зробить висновки!
Мені сказали, що ви у суботу та неділю приходите працювати в офіс в шортах, бо потім ходите на пляж. Хай буде так. Але місцеві не ходять на загальний пляж. Треба ходити до прикордонників. Розпитайте де це.
Так, тоді дійсно всі чоловіки-чинуші ходили одностроях: з короткими рукавами сорочка з високоякісного полотна трохи бежевого, кремового чи попелястого кольору, обов'язкова вишивка на рукавах та по низу її, навіть було неявно відображений ранг в цих вишивках; полотняні світлі штани та легке взуття, але ніколи нічого на босу ногу!
Та я все це ігнорував.
Через два тижні мій товариш втік до Києва і я залишився сам. Інтуїтивно я відчував його правоту, але була і образа.
З'їздив до Києва, на декретні гроші купили меблі і я відправив їх до Ялти, забрав дружину і 1 травня вона народила доньку. І почались наші іспити.
Пологи були стрімкі, груди у неї розперло молоком, а дитину їй не давали, бо тоді була така методика. До того ж Першотравневі свята тяглися три дні і без вказівки лікаря дитину не давали до грудей. Стрімко почався мастит. Дитину годують весь час молоком інших жінок, але через тиждень сказали, що я повинен дитину забрати, а от дружина залишиться, бо їй будуть робити операцію.
Відвіз доньку в Будинок Малюка, де були зібрані кинуті діти, і я місяць жив в режимі батька-годувальника: на 6:00 треба бути в Пологовому будинку, взяти приготовлене молоко в пляшечках і віднести його до Будинку Малюка - це сніданок доньці, а потім - на роботу і інтенсивна праця; під час моєї перерви я знову біжу цим колом, а увечері пізно - ще раз. При цьому мені дають ще і запас на вечір та на ніч.
Який я не був ходок в той час, як я не був тренований, але через місяць вже ходив як примара. Які там пляжі?
А в цей час дружині вже зробили 5 операцій! Останній раз операцію робив якийсь професор із Сімферополя, то він їй сказав:
- Голубонька! Реальна загроза раку грудей! Даю пораду: народжуйте зразу другу дитину - є висока вірогідність, що врятуєтесь.
Нарешті прилетіла літаком теща, як тільки почалися канікули, адже вона теж була вчителька. У них вся сім'я була вчителями - батько (вбили в концтаборі під Києвом німці), мати, брат і моя дружина. Вчителі від бога.
А на роботі нібито все було гаразд: я зробив стадію "Проект", з'явився забудовник - трест "Дніпромонтажспецбуд", треба було розроблювати робоче креслення. Навколо мене відбувалися якісь дії, щось було неприємне, але я замикався на роботі та на турботах про сім'ю. Та грім серед ясного неба з'явився.
Спочатку мені було сказане, що ми нездатні розроблювати робоче креслення, бо нема в Ялті відповідних фахівців, хоча їх було вдосталь; потім раптом прилетів директор Української філії з Києва, мені зробили атестацію і визнали мене невідповідним посаді. Все. Треба було тікати.
Подзвонив замовнику. Той вислухав і сказав:
- Павуки в банці дістали. Чекай дзвоник на протязі години. Погуляй.
Я вийшов з офісу і пішов до Набережної, адже вона йшла перпендикулярно через малий квартал. Вийшов на неї і здивувався: вздовж неї стоять люди на відстані метра один від одного, голови підняті, руки розведені, очі закриті і розкритий рот. А море штормить. Дрібний-дрібний пил котиться на людей і осідає на них І я зрозумів: це люди з хворими легенями, астматики...
Походив вздовж цих людей і пригадав, що в Ялті, в той час, була заборона міняти квартири з іншими містами держави для людей старше 40 років, бо місто було перевантажене різноманітними пенсіонерами, головним чином військовими та з тих, хто працював на Півночі. Основна маса жителів - люди, які ніде в іншому місці не можуть жити, бо тільки тут, в Ялті, для них клімат обумовлює їх життя...
Коли повернувся до офісу через годину, то мені зло люб'язно хтось сказав:
- Вам дзвонили. Просили почекати дзвоника.
Дзвоник роздався майже зразу:
- Будемо забирати вас до Москви. Завтра до вас приїде управляючий "Дніпромонтажспецбуд" і ви про все домовитися.
Коли я через рік здав квартиру в Ялті, бо отримав трьохкімнатну на посаду під Москвою і вантажив меблі у контейнер, то біля мене подібну операцію робив молодий чоловік для відправки майна та меблів до Харкова. Я запитав його чого він їде із Ялти. Він гірко посміхнувся:
- Одного поля ягідки ми? Мене направили сюди на високу посаду. Я економіст. Закінчую дисертацію. І року не пройшло - з'їли. Тераріум. А ви архітектор? Теж робите дисертацію? Ну, колега, побажаємо один одному щастя!
Побажали.
ID:
632244
Рубрика: Проза
дата надходження: 29.12.2015 13:23:11
© дата внесення змiн: 29.12.2015 13:23:40
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
