Спливають останні дні 2015-го. Снігу немає, та й морозець пощипує лише другий вечір поспіль… Сьогодні на очі трапився аркуш з недописаним нарисом, пізніше згадала, що картате пончо десь лежить недошитим… Вирішила, що не варто залишати розпочаті в старому році справи на наступний. Тож пончо дошила вдень, а за нарис взялася вже при штучному освітленні.
« … Ще зовсім недавно я у віночку з романцю хизувалася перед об’єктивом серед широкого лугу, збираючи цвіт для лікарського збору. Поруч між старих сивих осокорів неквапом текла вузенька річечка Альма. До моря їй залишалося якихось пару верст. Обмежена з обох боків невисокими берегами течія віддзеркалювала пишні, вкриті молочно-білим квітом кущі глоду, що тіснилися серед товстих стовбурів дерев. Його солодкуватий запах з витонченим ароматом лугової ромашки змішував ледь відчутний вітерець, який теплим подихом нагадував час від часу про себе, граючись лоскітливим пасмом мого волосся або пригощаючи щойно збитим кисневим коктейлем з ромашково-глодовим сиропом.
Стрибали з-під ніг коники, пурхали прозорі капронові бабки та строкаті оксамитові метелики, шурхотіла травою дрібна мишва і вужі, а від річки подавало голос рябе стадо корів. Над квітучим полем час від часу здіймалися солом’яні капелюхи, кольорові косинки та модні яскраві бейсболки. (Виходить, не лише я полюбляю насолоджуватися в прохолодні зимові вечори цілющим трав’яним настоєм). Хтось обережно зривав ніжні квіточки в кошики, а хто й оберемками жав серпом стебла, щоб десь у затінку відділити їх від цвіту. Захована в кучеряві береги Альма нічим не привертала до себе увагу. Про її присутність нагадувала пошепки лише широка долина та уявна літографія італійця Карло Боссолі, який залишив світові свої шедеври після подорожей Кримом та півднем України.
В один день широка Альмінська долина неочікувано перетворилась на кладовище для сотень неоперених пташенят, мільярдів комашок, жучків, мишок, ховрашків та іншої лугової дрібноти. Вночі річка вийшла з берегів. Чи набридло мовчати, чи хтось своїми необережними діями примусив її показати гонор. Вперше за п'ятнадцять років згадала на що вона може бути здатною. Та й то, кажуть, що ота остання повінь, в порівнянні з цьогорічною була схожою хіба що на дратівливе буркотіння.
Над залитими луками несамовито кричали птахи, в розпачі шугаючи над затопленими гніздечками. Повінь забрала у них найдорожче – діточок. Річка наразі виявилася сильнішою за всіх. Мимоволі спливла думка, що переповнені водою підвали та льохи, залиті сади та городи і навіть візит Альми на пороги домівок людей – не таке вже й лихо. Вода відійде, збитки покриються прибутком від курортного сезону, яким би невдалим він не видався цьогоріч.
… Розкошує лише пташиний олігарх лебідь. Його володіння значно розширилися. Він, звичайно ж, і не підозрює зі своєї висоти, що не зовсім порядно наживатися на чужому горі. А можливо, як і людські олігархи заколисує свою совість думкою: Бог дав, Бог взяв, буде ще у їх лузі свято…»
Отак раптом провелася аналогія світу братів менших з людським світом. Чи може є на те підстава.
29.12.2015
(На фото літографія К.Боссолі "Крим. Річка Альма")
Таким миром і спокоєм віє від Ваших творів (не дивлячись на драматичний вибрик Альми)!
Чарівно описуєте природу!
Крихітна поправочка: мабуть це описочка, бо рос. "порхать" українською буде "пУрхати". Є лише гриб порхавка, все інше – пурхає.
Успіхів Вам і гарних свят!
Галина_Литовченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Світланочко! І за підказку теж,бо без неї своєї помилки, скоріш за все, і не помітила б...)))