Це моя оголена душа
Безсоромно вийшла до людей.
І хоч як її не потішай,
Спокою не знає день у день.
Схаменіться, люди, я - жива,
Не топчіться, боляче мені...
Не ламайте колос у жнива
І не засівайте по стерні...
Так хотілось жити, як усі
І співать, коли душа співа.
Молодим ще був отой посів
Й кожна крапля у дощу - жива...
- - -
У відкриту душу легше плюнути, і жити таким душам ох, як важко...
Наташа Марос відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам!!! Справді, бо відсутня елементарна культура спілкування. Ідеологія (вже, навіть, не так важливо яка!) і віра втрачені одночасно... Немає слів - боляче й страшно, але...
Мені здається, дуже вдало знайдений образ оголеної душі. Саме такою вона має бути в поета і постійно кликати: Схаменіться, люди...
Що й казати, гарно. Обираю.
Наташа Марос відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00