Чому я вам завжди вірю, чолов’яго?
Не пригощайте червоним вином!
Мені в горлі тісно, мені в душі наго,
А вам в кріслі зручно заводити в сон.
Чому я, коли ледве очі закрию,
Розплющую вже коло ваших ніг?
Я гордість вже стерла, коліна відмию,
Але ж ви наступний візьмете батіг.
Чому, взагалі-то, я вам довіряю?
А й справді, це ж ґрати, а не вікно,
Я худну морально, у землю стріляю,
А ви знов в бокал мені ллєте вино.
Настільки прозорі у вас оправдання,
Аж злюся на себе, що утекла,
І знов добровільно у клітку зізнання,
І знов навстіж серце, знов все віддала.
Коли ви так чесно мене обіймете,
Чи знаю, що це навіть близько не так?
В синцях усі руки, у шрамах все серце,
Ви справді умілець, обману мастак.
Бо навіть коли я все зрозуміла,
Вже бачу цю яму, ніяк не ступлю!
Ви скажете знову три слова уміло,
І лиш спам’ятаюсь коли упаду.
Критично... 
читала із захопленням!!!
