А князей имаше, издавиша и покладаше под доскы, а сами верху седоша обедати. И тако князи живот свой скончаша.
Слізьми сплива монгольський стан
Десь з-під віків далеких,
Де річка Калка, де курган,
Там, де не гніздяться лелеки.
Там, де молились Сульде богу,
Татари тисячі разів
Безжально кинувши під ноги
Тіла поранених князів.
«Моголи» нову перемогу
Вже святкували до нестями
І Чингизханову дорогу
Встеляли княжими тілами.
І веселились багатури,
Кумис зливаючи у зів,
Несли ічигами тортури
На грудям топчучись князів.
А десь з під дощок все тихіше
Неслись проклятья, стони, біль
А над курганом все гучніше
Волав татарський водевіль.
