Горить неопалима купина
І сонце над усім сміється світом.
Невже така тяжка моя вина,
Що рання осінь не змирилась з літом.
Вже юність у минуле відійшла
І не навчила, як нам жити далі.
На шлях-дорогу вилита смола,
В тугий клубок сплелись мої печалі.
А як в саду співали солов'ї!
Як риба билась на нічному плесі!
І коси розсипались там мої,
І плакав жайвір в царині небесній.
(Як пахнуть трави ранком над лугами!
Коли від небуття і сну святого
Їх розбудити босими ногами,
Де ми удвох - і більш нема нікого.)
...Горить неопалима купина
І тліє, і димить, і нудить світом.
На землю тихо сходила весна,
Коли зима зачарувалась літом...
в першому рядку і там далі "й" між двома приголосними – камінь спотикання в читанні. його там і не треба, бо "горить" не означає "згоряє дотла". купина горить, та не згоряє
Наташа Марос відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Я знаю це, та ото аж так хотілося підкреслити, що, навіть, і вона, неопалима(!!!), горить!!! Та кому заважає - хай приймуть!!!...