Я залюблена в просинь, в шелесткий зорепад,
Запечалилась осінь, ронить яблука сад.
Ті калинові буси одягну задарма,
А роки, ніби гуси, прошуміли – й нема.
Не веду лік напастям, а було їх – гай-гай,
Може, випадком щастя забреде у наш край.
В косах срібло замріє, так ще хочеться жить!
Тож пишу, як умію, доки серце дзвенить.