Озирнімося трохи назад.
Може, слово й було це зухвалим,
Та „кучмізмом” в народі назвали
Донедавна існуючий лад.
Мав він ряд негативних сторін,
Та й погано загалу жилося.
А тому багатьом забаглося
Кардинальних до кращого змін.
Саме їх людям наобіцяв
Розпіарений в дупель месія
І багато кому дав надію,
Що для них час і справді настав.
Кучми вірний наступник якось
Та програв за клейноди змагання,
І з кучмізмом веселе прощання
У мільйонах умів відбулось.
Швидко ж радість та зникла кудись!
Бо не видно яснішої днини.
Адже сьомої тільки частини
Ми кучмізму, на жаль, позбулись.
І так само біль серце пече
Тим, хто все за народ вболіває...
Що за сьома частина - всяк знає?
Ні? Це ж просто: „кучмізм” втратив „ч”.
Для верхів - це не втрата, а скарб.
Хтось найвищі міняв ешелони?
Тільки сотнями хамелеони
Набули помаранчевих фарб.
А якщо хтось новий до посад
За кумізму пробився в напрузі,
Він з чиїх-не-чиїх ЛЮБИХ ДРУЗІВ -
Як не кум, то свояк або сват.
А стосовно до кращого змін -
Я, наприклад, істотних не бачу.
Ми гірку їли редьку, одначе
Не солодший і нинішній хрін.
Хтось мені ткне під носа кулак:
„Гад! Не смій про кумізм говорити!”
А народ, значить, можна дурити?!
Чую крик помаранчевих:
„ТАК!!!”