Край вітринного скла, за квадратним столом,
В закутку пожовтілої пальми
П’ю вино сам-на-сам, споглядаю тайком
За фіналом банальної драми.
Там ображена фея – так здалося мені
Через збурені погляди друга –
Ледь тримала «фасон» на красивім лиці,
А в очах теж збентежена мука.
Рвучко встала, сховалася в шторах вікна
Та в момент повернулася з миром…
Хепі енд! Лиш закохана бранка-душа
Розлилася в очах сумом сірим.
