Зустрічає якось Федір Василя, друзяку.
Василь виглядає хвацько, черевики з лаком,
Телефон в стилі Феррарі, золота тростина,
Щоки можна роздивитись навіть із-зі спини.
А Федько за вітром ходить. Вдягнений скромненько,
Видно, що не всі шикують в Україні-неньці.
Але друзі дійсно раді побачитись знову
І Василь, обнявши друга, почина розмову:
Як тобі ось тут живеться? Розкажи-но, брате.
Федір глибоко зітхає:, живу на зарплату.
А працюю я вчителем історії в школі,
Город маю, а то б ноги давно похололи.
Викладаю в сільській школі, і так, зрозуміло
Що до неї в міністерстві зовсім нема діла.
Усі віримо, що скоро збільшать нам зарплату,
Що й казати, Ну а ти як? Процвітаєш брате?
- Так, у мене власний бізнес, вертоліт та яхта,
Маю більше, аніж треба мені побажати…
- Молодець, а як вдається тобі жить як нині?
Ти ж навчався лиш на двійки, а я був відмінник,
Увесь час гуляв уроки, не ходив до школи,
І таблицю Піфагора не вивчав ніколи?
- В кожного своя наука, головне, щоб хист був
Я от і без інституту став економістом.
Ось дивись, я регулярно товар закупляю,
Весь по долару за штуку мені відпускають.
Продаю по три, ти ж знаєш, має бути про́фіт.
Усе просто! А живу я на ці два відсотки!
