"Ти - як ранковий горизонт"
сказав мені якось один прекрасний
талановитий мужчина у поважному віці.
У душі він був вічно молодим художником.
Він знав життя з усіх його сторін
з усіма його "за" і "проти",
тому ніколи не відмовляв собі у склянці
амереканського "Джека" наніч.
"Ти - досконалість. У твоїх очах - блакить.
Шалено пощастить тому,
хто в силі твою душу окрилити.
Ти огорнеш його любов'ю,
справжньою такою, неземнею.
І будеш його до скону любити...
любити."
"Ти - вершина айзберга.
І якщо бодай хтось в силі тебе заспокоїти,
той відчує неземні втіхи з тобою,
відчує хвилини справжньої радості."
"Ти - джерело світла.
І будеш світити всьому світові допоки,
мила моя,
серце твоє б'ється.
Ти мрія кожного здорово мислячого,
впевненого в собі чоловіка.
Та не кожен має собі силу відчути
удари твого серцебиття
і зрозуміти, що ти саме та,
яка шлях до щастя йому відкриє"
Милий друже,
я не хочу бути вершиною айзберга,
ранковим горизонтом, джерелом світла
тим паче досконалістю.
Досконалих не люблять,
а я хочу щоб мене просто
любили.
Розумієш про що я?