Як Бог сотворив світ…
Бог рішив не спочивати як раніш віки,
А зробити до обіду небо зірки.
Накришив у миску сала, хліба й буряків
Всесвіт із цього начиння він зробить хотів.
Надів хвартух по коліна, на ослона сів,
Місив зорів він старанно, ліпив і потів.
Мовби вспів…
Взяв лінійку, щоб рівненько зірки розкладати,
Їх у формі груш і яблунь на небо чіпляти.
А тут кіт прибіг обідать, в миску заглядать
Він у Бога на довольстві привик жирувать.
Бо нащо худать?
Бачить щось блищить у мисці, наче карасі,
Пострибонув він нахабно – розлетілись всі.
Із розгону він три зірки прямо проковтнув,
Закрутило зразу в пупі - він оте відчув.
Геть чкурнув!
Поплелося те начиння наче огуди,
Покотилось, розлетілось – хто куди!
Верещить із переляку зірок цілий стос,
Хтось з них бубликом вертівся, мов тікав од ос.
Матінко, хаос!
Кіт під припічок утік, звідти виглядає,
А Бог віника подякувать за бешкет шукає.
Бо рознівавсь Бог страшенно – отаке вчинить!
Вирішив мурла негайно розуму навчить.
Добряче набить.
А кіт проситься сердешний: «Боже, не гнівись,
На своє творіння гарне в небо подивись.
Хоровод пішов небесний. Радість! Сміх!
Дехто чухається, правда, од котячих бліх.
Ой, мій гріх!»
Та засяяло все разом, Богу заморгало,
Грать на бубоні взялося, і затанцювало.
Вийшло Сонце, затягнуло на собі шнуровки,
Місяць зорями підморгує і рівняє бровки.
Як ловко!
Треба день оцей прекрасний в вічність уписать,
Щоб подію визначальну завжди пам’ятать.
Щоб нащадки і прищаві діви та юнці,
Знали, що все Бог тримає у своїй руці.
Прямо в кулаці.
Взяв чорнило, вмочив ручку, настроївсь як слід,
Й написав, що «В понеділок сотворив Бог світ!»
Кіт вусату пику суне, бо вже скреснув лід,
Й дописав Бог, усміхнись у вселенський звіт.
Бог і Кіт!!!
24.03.2016. Київ.