Кум у Василя був веселої та добродушної вдачі, та ще ззамолоду у нього була слабинка, бо таки частенько він любив «закладувать за комірець» та цю слабинку з успіхом стримувала його дружина Маруся, бо у неї на той випадок завжди був під рукою замашний макогін, яким вона стримувала надмірну любов Грицька до оковитої. Та якби там не було, а вони прожили все життя у мирі, злагоді і любові. Буває люди проживуть вік і ніякісіньких тобі пригод, та тільки це аж ніяк не стосувалося Грицька бо пригоди чіплялися до нього, як воші до кожуха, скрізь і завжди.
Підчас горбачовської перестройки, одним з її пунктів була, боротьба з алкоголізмом. Виноградники вирубувались, спиртне у магазинах ставало дефіцитом, весілля і всілякі там гульки рекомендували оголошувати безалкогольними, ну там чай, кава, ситро. Ха- ха. Смішно? Отож кмітливий українець посміхнувся і дістав із загашника старенький самогонний апарат і на святкових столах з’явились; чай, кава, ситро із романтичними та загадковими назвами; три гички, самограй, чай святковий.
Хоча Грицькові з Марусею Господь і не дав своїх діточок, зате племінниками обдарував щедро. Якраз під час антиалкогольної кампанії одній з його племінниць приспічило заміж, а яке ж весілля та без «святкового» чаю?
Самогонний апарат і причандалля до нього було повернуто у надійну схованку, а перша партія продукту стояла ще на столі, як на подвір’ї загавкав собака. Маруся визирнула у вікно і ледь не зомліла, бо за парканом стояли голова сільради, дільничний міліціонер і місцевий активіст. Ти -т -т –ти тільки подивись кого до нас чорти п-п-приперли, заїкаючись, ледве вимовила Маруся. Той поглянув і спокійнісінько сказав – іди відчиняй. Не роздумуючи нашвидкуруч замотав собі шию Марусиною хусткою, витягнув із-за припічка тазок, у якому дружина прала таке-сяке, вилив ще тепленький самогон , і завбачливо підкотивши холоші, стромив туди ноги усівся на дивані.
Поперед усіх в хату прослизнув активіст, улесливий та слизький підлабузник, і з єхидною посмішкою і просичав. Гри-иша. кажуть люди шо то гониш самогон? А це ж кримінал.
– Ну що скажеш?. додав дільничний і повів головою нюхаючи повітря і ледь помітно посміхнувся.
Гриць скривив пику, мов страждалець знятий із хреста, закотив під лоба очі, надовго закашлявся і вже аж тоді ледь чутно прошепотів.
-Та брешуть люди, їй богу брешуть не моргнувши оком відповів той.
Поки активіст під наглядом голови сільради нишпорив скрізь, дільничний зайшов до хати і весело підморгнувши сказав.
- А водичка у відерці свіженька?
- Еге ж тільки витягла. Дільничний зачерпнув з відра і залпом випив. – Ух і холоднюча ж, промовив лукаво всміхаючись дільничний. Знову покрутив головою нюхаючи повітря, багатозначно сказав.
- Ну то я іншим разом навідаюсь
А то якось повертався Грицько з храму із сусіднього села, діло було в грудні, якраз на Миколая, а дорога навпростець вела луками і через річечку. Морозів ще не було тож потрібно було перейти через річечку кладкою. Воно б і нічого так на кладці не було перил. Грицько хоч і був добряче заквашений та все ж допетрав, якщо піде кладкою то упаде обов’язково у воду і буде мокрющий з голови до ніг, а якщо убрід то замочиться лише до половини, от він і побрів. А якраз у цьому місці завжди переганяли череду на пастівень то там води майже не було – а суцільне місиво. Словом виліз неборак на другий берег в суцільній багнюці. Ну у такому вигляді з’явитись на очі коханій дружині означало одне - нарватись прямісінько на макогін тож він манівцями додому та не в хату а у хлів і вмостився у ясла біля корови, та й заснув праведним сном. На ранок Маруся прийшла доїти корову. У відрі тепла водичка, щоб помита вим’я Ласуні та як побачила ноги в яслах то так і остовпіла. Якраз у цю хвилину Грицькові мабуть щось приснилось бо він почав ворочатись та бурмотіти. Бідолашній жінці з переляку відібрало мову, ноги підкосились і вона гепнулась навзнак у свіженькі, ще теплі, кізяки. Відро з гуркотом упало обливши її з ніг до голови. Від такого гуркоту Гриць остаточно прокинувся та й почав вилазити з ясел, пика у багнюці лишень очі виблискують мов у кота на горищі. Хоч Маруся була і огрядною жінкою та все ж на карачках, миттю вибралась із хліва. Очі у неї були наче дві бульки які повилазили з орбіт, а замість слів лише якісь хриплі звуки. Та як було далі не важко здогадатись. Коли вслід за Марусею з’явився і Гриць то вона таки упізнала своє золото. Дар мови до неї ще не повернувся, але реакція була миттєвою. Ухопивши перше що попало їй під руки, а попала заскорубла мітла якою вимітали гній із стійла, розпочала моральне і фізичне виховання. Тижня два він не з’являвся на люди, а коли синці посходили вирішив відвідати місцевий «очаг культури» а простіше кажучи генделик, щоб посмоктати пивка та потеревенити з товариством про текучий момент.
А жартівник він був ще той, йому було, що збрехати, що плюнути за якусь мить видумає будь що і поклянеться що то свята правда.
На День народження , а це було влітку, племінники подарували йому велосипед. Отож він поспішив до «очата культури» щоб похизуватися подарунком. А велик був класний. Блискуча фара, щитки нікельовані ще й лічильник відстані на передньому колесі. Колеги по чарці були у захваті!
- Де брав? посипались запитання, бо в пору тотального дефіциту то таке вело було справжнім дивом.
- Тю на вас, а ви хіба не знаєте? Он у райраду, до секретаря, приносите літрову банку колорадських жуків, вона видає вам довідку і йдете на міжрайбазу, дефіциту там сила – силенна. І таки знайшлись два телепня та й приперлися у райраду з банкою колорадських жуків.
. Ото було сміху , секретарка ніяк не могла второпати шо хочуть від неї, а коли дійшло то так і посунулась від сміху під стіл, а потім додала. – так треба ж не жуків, а тільки крила від них. З тих пір , цих дурнів, так і називали – колорадські жуки.
Як тільки - так і зразу Або ні у мене є ще, правда не про кума, але справжня бувальщина. Запрошую прочитати.http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389138
Написано яскраво і виразно! Не біда, що перший епізод багатьом відомий з анекдоту. Адже всі анекдоти з життя. Дійсно є певні задуми, які важко виразити в поетичній формі. Тому бажання перейти в цьому випадку до прози цілком зрозуміле. Признаюся, що і сам виношую певні задуми, адже в житті бувають такі випадки, що це перевершує найпалкішу уяву і нафантастичніші сценарії. Та врешті решт багато маститих прозаїків починали спочатку з поезії. Тож не полишайте розпочате. Але більш пильніше слідкуйте за сюжетною лінією, адже перехід від грудневих подій до колорадських жуків не зовсім логічний в часі... Тож наснаги Вам і повірте, що такі замальовки дуже цікаві. А там вже і до роману рукою подати...
євген уткін відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Або ні у мене є ще, правда не про кума, але справжня бувальщина. Запрошую прочитати.http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389138 
