А мені коханець сніг,
Вір - не - вір,
Під ноги ліг,
Не дає ступити й кроку...
Я - назад, на свій поріг :
Не роби мені мороку !
Та сніжок не затиха,
Каже : вчора зранку,
Я призналася сама,
Що - його коханка...
Що люблю я перший сніг
Більш всього на світі...
Може це й казати гріх:
Більш, як землю в цвіті !
Не вступається сніжок,-
Справді... я кохаю !
Через ту любов свою
Не піду до Раю !
Ну, а може, Бог простить,
Бо любов - безгрішна,
Неважливо, дівка я,
Чи мадам заміжня...
Липне, липне той сніжок
На вуста, на вії
І розказує казок
Про свої завії.
