Нажаль, чи на щастя, я знаю біду,
Із нею пліч-о-пліч крізь час я пройду.
І трохи відомо мені про любов
Це боляче трохи й приємно немов.
І як найцінніше губити за так,
Немов би останній у світі простак.
Я знаю про кров, про сльозу та про біль,
Я знаю, що робить із ранами сіль.
Знаю як кривду комусь завдавати,
Прощати її, усе забувати,
І знаю, як пахнуть зради слова,
Я знаю дорогу в широкі нива.
Я знаю, як можна губити свій час,
Шкодуючи потім за ним раз-у-раз,
Та попри все, я не можу збагнути,
Як довго щасливим можна пробути?