І я давно вже мав сказати,
Оте що справді варто знати:
"Що можна кожну полюбити
Та можна лиш одну кохати.
Коли з людини робиш цілий світ
Він опаде немов тополі цвіт.
І не доживши разом старих літ.
Кожен із нас собі іде на зліт.
І ціла безліч була до вподоби,
Було далеко їм до Вашої подоби.
Яку я згадую майже щодоби
Лиш вона тамува мої жадоби.
Всередині триває лютий крик,
Котрий ніде не зник.
Про те що я є Ваш боржник,
Я так і не відвик.
І в тому став собі грішник,
Що лише Ваш грабіжник.
Ми мали сварки щоб знайти причин,
На них потратили ми декілька годин.
І ми себе рівняли до тварин,
Хоч ті кохають без причин.
І нам не було сенсу йти,
Щоб обіжаючись піти.
Один від одного нам не втекти.
Ми ж раз змогли себе знайти."
