Рахувати кількість
перехожих чоловіків, що кратькома
подарували компліменти,
звернули на тебе увагу.
І все одно не любити власне відображення
в дзеркалі.
Тонути у увазі,
але не бути коханою.
Сідаю в таксі на заднє сидіння
Таксист смакує мене поглядом,
дивлячись у люстерко на лобовому склі.
А потім надсилає есемеску наніч
"Солодких вам снів".
Заходжу додому знімаю важкі,
зношені болем підбори:
з ніг, з думок, з серця.
"Ти в житті красивіша ніж на фото!" -
чую від нового знайомого,
котрий до сьогодні бачив мене лиш в інтернеті.
Життя триває,
а в мене воно наче амереканські гірки,
якими керує п'яний машиніст.
Коли вся по вуха у проблемаха,
посміхаюсь наче божевільна.
Я незнаю,
що буде дальше,
Я незнаю,
що буде завтра,
але зараз я посміхаюсь
і нехай на душі так наче не один
слон там наплював.
А може не слон, а звичайна людина.
Так - так люди плюються набагато огидніше
ніж слони.
Саме тому я ніяк не можу звикнути.
Ніяк не можу навчитися правильно жити.
А поки рахую випадкових чоловіків,
котрі вважають мою обложку красивою.
А я не хочу бути красивою,
я хочу щоб мене
ЛЮБИЛИ...