Не можу досі зрозуміти
Чому тоді ти так вчинив…
Примусив пристрасно хотіти,
А потім серце вщент розбив.
Казав, що будеш ти чекати
І я до тебе так неслась.
Хотіла лагідно обняти.
Та звідкіля ж вона взялась?
Причарувала, заманила,
І ти піддався тій спокусі.
Я ж сто разів тобі дзвонила!
Ще й досі ті гудки у вусі.
Ти просто вирішив мовчати
І трубки ти не піднімав.
Не міг про це тоді ти знати,
Що вас побачу. Ти й не знав.
І почалася мить мовчання.
Стою у ступорі в далі.
Дивлюся як моє кохання
На жаль у неї у руці.
І я завмерла, прихворіла,
Думки розбіглись в голові.
Немов тоді я одуріла,
Не знала, що сказать тобі.
А ти й не думав щось казати,
Бо я би навіть і не чула.
Тоді прийшлось тобі б брехати
І ту брехню я би відчула.
Тому й мовчав. А я пішла
З розбитим серцем і душею.
Не бачила куди я йшла,
Лиш те, як ти стоїш із нею.
За що принизив? Ну за що?
Ти ж сам до мене приходив.
Мене леліяв як ніхто
Слова прекрасні говорив.
Ти ж ніжно в губи цілував,
І пестив шию до мурашок.
Усмішкою ти чарував
Носив букети із ромашок.
Долоні з рук не відпускав,
Зірки удвох ми рахували,
Чого не знала, ти все знав.
В палатці сонце зустрічали…
Чого ж до мене ти ходив?
А зараз мрії ти вбиваєш?
В мені любов ти зародив,
А нині просто утікаєш…
Чим заслужила це, скажи?
І не бреши мені у очі.
Тебе забути поможи,
Щоб я не мучилась щоночі!
