А як тебе не було і нема,
Як ти моя примара й сновидіння?
Палила думка ця мене дотла,
І била в кров дитячі ще коліна....
Немов сміялись грози весняні,
І поринали ранки у тумани,
Чи були ми шалені і кохані,
Чи ти роса, яка на сонці тане?
А зрештою, як думалось мені,
Коли ти захищав мене від ночі,
Що образ твій не зникне в метушні,
Що розум мій тривогою шепоче.
Та кожен раз, коли казав «бувай»,
Коли не відчувались твої руки,
Я думала - ти сон мій або рай,
І твого голосу шукала звуки...
