За ким тобі сумувати, моя мила Анно, за чим?
Твоє серце калене – вмістилище для пружин.
Там ніколи не буде спокійно, та все ж, потерпи,
не міняй навіть сотні пружин на мотузки й дроти.
Стискай кожну з пружин до крові у кулаці.
Пам'ятай, спокій – казка, яку на ніч розповідають мерці.
Я кажу тобі, Анно, не піддавайся, стій, стій на краю;
почекай, доки янголи вигострять ніж і дозволять почати війну.
Помста – це спосіб впадати в екстаз від болю, завданого собі,
бо тоді, давно, у тих днях, які ти випалила в календарі,
ти впустила його під ребра так легко, не зали́шилося й сліду́.
Мститись йому – це направляти на себе одну – останню, – стрілу.
Стискай пружини, Анно, дихай, стискай і сумуй.
Біль – це те, що ти приносиш собі, хоча завдаєш комусь.
Перш, ніж молитися, щоб кожна рана була смертельною,
просто стань перед дзеркалом
і порахуй
свої.
2.6.2016р,
Львів.
