Шумить над озером верба,
подих вітрів озвучило гілля,
дивилася у дзеркало води,
вирішувала, чи потрібно йти?
Так манить легкий вітерець,
ніби він просить у танець,
із вітром хмаронька гуля:
“Чому не йдеш і не така?
Навіщо ждеш біля води,
не йдеш у дальні береги,
та тільки із твого гілля
у воду падає роса?”
Не поспішає у танець верба,
а тільки гілками гойда,
корінням берег свій тримає,
укріпить берег, де хвиля гуляє.
Дощ завжди їй додасть води,
земля - поживи і краси,
а вода листячко несе,
до інших берегів пливе.
А як зламається її гілля
під вітром сильним, не біда:
пливе до інших берегів,
щоб додавати росту й снів.
Там будуть верби молоді рости,
щоб набиратись сили і краси,
із вітром жартувати, та однак
жодна до танцю не піде ніяк.
Жартуй з хмарами, вітерець,
запрошуй сивочолі у танець
і небеса ними вкривай,
та рясним дощиком вітай.
Вітай луги і очерет,
поля, гаї і ліс увесь,
вербу зелену привітай,
неси гілля у інший край…
13.06.2016.
Фотографія автора.
Івано-Франківська область.
