Не нагадуй мені про кохання,
Я давно вже його поховала.
Ти пішов, зруйнувавши надії,
А я руки до крові розбивала.
Я у відчаї плакала, кликала,
Ти не чув ніодного слова.
І до болі давно вже звикла я,
Так самотньо мені на волі.
Я стояла за крок від пропасті,
І готова була стрибнути.
Біль і відчай душив ночами,
Я тебе не змогла забути.
Правду кажуть: чим ширші обійми,
Легше буде мене розіп'яти.
Я не слухала їх бо вірила,
Що мене будеш завжди чекати.
Ти сміявся, коли я плакала,
І була за пів кроку до смерті.
Я цього незабуду ніколи,
Бо вкарбовано це у серці.
Вже не клич мене, я не прийду,
Я давно вже по-малу вмираю.
Я віддала для тебе душу,
І іду до самого краю.
Я не та вже, і більш не буду,
Все, що можна давно зруйновано.
Я ніколи тебе не забуду,
Все давно наперед прораховано.
Я лиш спогад, що не забудеться,
І не раз ти усе згадаєш...
Я дощами заплачу з неба,
І востаннє скажу кохаю....
НАДІЯ КИШЕНЯ 22.06.2016.
Ви жінка! І цим все сказано!!!Непохитна,мудра!!!Вас ніщо не зламає!!!ПРойде час Ви ще зустріните кохання і все буде добре тільки треба вірити.Успіхів Вам!!!
КОЛЮЧКА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
