Мріяв, снив таку жадану
З очима-морями, вродою неземною.
Шукав повсюди тебе кохану;
Кого бачив – не були тобою.
Та ось зустрів, як в моїх снах
І тепер сни – то ти.
Являєшся мені в широкополих ланах,
Серед квітів запаху весни.
В лісах не уявної краси,
Між трав зелених і духмяних
Життя малюєш пензлем різного світи
У землі прекрасні і казкові маниш.
Граєш ролі смішні, серйозні,
Топиш лід в серцях, душу зігріваєш.
Зустрічі наші, насміх курйозні,
Та істини моєї, жаль, не знаєш.
Оди писатиму, серенади, ноктюрни,
Складатиму вірші поеми й пісні,
Рватиму від пристрасті струни,
Та все це буде, як у пітьмі.
Бо ж ти – неможлива для мене.
Не помічаєш листя опалого, коли
Можна знайти на дереві ще зелене.
І буде так без кінця осінньої пори.
Абсолютна краса, тендітна й сильна,
Так близько, але ж так далеко…
Неможлива, неможлива ти! А час лине
Туди, в минуле незабуте, але вже мертве.
Дякую.
Дякую.
