У присмерку зеленоі габи,
в густій траві смарагдового літа,
у піжмурки ховаються - гриби...
І - діти...)
А квіти жовто бамкають у дзвін,
у брязкальця калатають тоненько,
Бо вистрибнули й зникли у траві
Ой леле! - Карамельки... М'ятні... Дві...
З малоі поцукрованоі жменьки...
Гай-гай,Князівно... Плакати - дарма!
Лиш уяви: в Мурашковім Палаці
( далеко у колисці спить - Зима...)
ті карамельки принесуть на таці
Веселому рудому Королю
і Королеві - на бучнім весіллі!
І буде карамельковим "Люблю..."
І м'ятним- те мурашкове застілля
в таку ясну осінню синю днину
Де ми з тобою,Серце, - на гостину!
А поки Сонце - Літа Генерал-
заплакане твоє цілує личко,
Гайда зі мною! - міряти - на бал! -
Зозулині - твій розмір) - черевички...
дивовижні сюжетики находите, в такі ж предивні вбрання словесні одягаєте.
справді, і серцю, і очам втіха в хвили без метушні і думок: споглядання чужих світів, образів, - естетика лінивої душі, котра сама і не вміє сотворити, і так не хоче!
тому така насолода віж знайденого в когось!
(все ж піднімуся з-за столу і піду шукати і черевички, і Зозульку свою. а раптом?..)
