Я стала забувати голос твій,
твій сміх дзвінкий. Запарю чаю з м'яти,
бо стала забувати як це - спати
спокійно, не плекаючи надій.
Не думати і не фантазувати,
закрити очі, вимкнути свідомість,
а не до ранку, в казку чи то повість
свої думки складати, римувати.
Я стала забувати твої очі,
їх ніжний погляд. У свої уяві
я бачу більше ніж ворожка в каві.
В реальності - холодні темні ночі
без дотиків, без подиху, без тіла,
що зігрівало б, дарувало втому
в години пристрасті п'янкої, а потому
так просто було поруч, хай без діла.
Я стала забувати як це - "рідна",
"кохана", "люба", "мила" та "єдина"...
І знову сну нема. Нічна година
вже третя. Голова дурна та бідна...
Знайшла вірш, але це інша Кондакова, хоча і за ім"ям теж Надія Я про іншу казала - Надежда Васильевна Кондакова (род. 17 января 1949) поетеса, драматург, перекладач
Я цей вірш колись з журнала "Юність" переписала і вивчила напам"ять.. На жаль, кілька слів з нього загубила
Юлія Сніжна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
це ж треба такий збіг а цей вірш про який я написала-колись випадково знайшла в інеті. Колись як прийде самотня старість (тобто ще не скоро ))) матиму його за посібник
Надзвичайно, Сніжиночко!
Я голос твой забыла... Потому
и не забуду я его вовеки..
...... - так говорят зимою реки
Живой - так говорят они весной
(строчки из стихотворения Надежды Кондаковой.. слово одно призабыла - не могу найти в сети((( )
Дякую!!!! Насолода - читати таку поезію
Юлія Сніжна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
щиро дякую, Єленочко за таку високу оцінку мені надзвичайно приємно (цього вірша Кондакової не знаю,а от дуже мені подобається її "Когда останусь я одна")