Один серед лісу... Один серед сотень прибульців...
Болить іще гірше, та йду я, хоч тіло не хоче...
Хмарина чорнява приховує кульчик у вусі,
Що Місяцем зветься... У мареві скупані ночі...
Тихіше... Ти чуєш? Здається, попахує смертю.
Але чому досі говорю з подобою?.. Нащо?..
Моя голова оповита тим, що тепер стерто...
Я йду, куди можу - мене там ніхто не побачить...
Забиті думки... Перелякані натовпи духів...
І танго із кров'ю полеглих в боях за мізерне...
Пропахлі поразками сосни... Ривки, бійки, рухи...
В цій темряві шансу не надано навіть для зерня...
Тому лиш тікай, куди очі накурені бачать...
Тебе вже давно мертвим визнали... Ти не існуєш...
Нехай... Тяжко вибити рани, як тіло гаряче,
Та тяжче загоїти ті, що у серці мандрують...
***
А я досі тихо чекаю моменту нізвідки,
Я тихо присів, щоб нарешті мене вже забрали,
Бо я не витримую... Я став пораненим свідком
І ще й нелегалом.
Як хмарна ніч тихо підійде під ноги, то скажу
Єдине, що тільки мене може втішити зараз:
"Несу помсту в кривавім тілі і без жодних вражень.
Я вб'ю вас. Так склалось."
На милість від ворога якось відверто начхати,
Бо милість від нього помалу вростає у тебе.
З такими людьми не проходять ні сцени, ні жарти -
Приходить лиш небо.
Якщо вже мене не існує в думках у народу,
То хай дочекаються люди нового пришестя.
Я можу з'явитись раптово... Чи побачать вроду
Десь на перехресті?
Допоки ті плани виносив, на землю зміг впасти.
Ніяк не дихну, бо не маю сил у новім кроці...
Будь ласка, я хочу, щоб скоро прибув якийсь пастор
І повернув Сонце...
10.08.16 - 18.08.16
О, так мені "розуміється"!
...просто дуже подобається мереживо зі слів, подій, переживань,
бажань, можливостей, образів з їх неповторними характерами,
думками і вчинками... От і перечитую...
Дуже сподобалося, Юрчику Перша половина - сильна, просякнута впевненістю, хоч і йдеш невідомо куди і тікаєш "невідомо від чого", а ось друга - далека від мене… І ще: в кількох рядках тобі вдалося описати неймовірний пейзаж, в якому відлунюється напруженість твору
А я досі тихо чекаю моменту нізвідки,
Я тихо присів, щоб нарешті мене вже забрали,
Бо я не витримую... Я став пораненим свідком
І ще й нелегалом.
Читаю і впізнаю свої думки -це круто!
Будь ласка, я хочу, щоб скоро прибув якийсь пастор
І повернув Сонце...
Певна, що він не прийде... він повинен прокинутися в кожному з нас, і тоді вже гуртом, де кожен нестиме у собі світло, зможемо поверенути Сонце тобто він є у тобі - 100%
Дуже зайшло мені! Наче електричним струмом пробігся вірш - тут є трішки сонця ))
Дуже сподобалося, Юрчику 
Перша половина - сильна, просякнута впевненістю, хоч і йдеш невідомо куди і тікаєш "невідомо від чого", а ось друга - далека від мене… 
- тут є трішки сонця ))
