Сумує осінь, зранку бавиться дощем,
Опалий лист знайшов в калюжі спокій.
Між нами наші примхи, як тотем,
Перед яким ми як віряни одинокі.
Образи, сумніви, слова – то все пусте,
Бо небо сіре загубило свої хмари.
І все не так чомусь здається, все не те,
А замість спогадів – лише якісь примари.
Здалеку – воно ніби все значне,
Та значущість із кожним кроком тане…
Сумує осінь, бавиться дощем,
Дощем, який ніяк не перестане…
