Плетемо оберіг - білосніжний, мов білена хата,
Що до свята білили жінки і проворні дівчата.
То не просто подерті на смужки старі скатертини,
Рушники і сорочки - то щастя буденне родини;
Все, що нам дарував світлий полудень, сонячний ранок,
Від ворожого зла вберігатиме наших коханих!
Плетемо оберіг - власноруч розфарбований батік.
Наче пташки, злітають над сіткою руки завзяті.
Нумо, лєнта за лєнтою, нумо, за стрічкою стрічка:
Де - пістряві, де - хакі, де - наче трава на узбіччі.
Те барвисте ткання, що колись прикрашало і гріло -
Хай тепер укрива вояків, наче янгельські крила!
Плетемо оберіг - знов на сітці й за вікнами - осінь.
А війна все триває... Війна все триває і досі.
Скільки сіток отих, різнобарвних, зелених і білих...
Це - дрібниця для фронту, але що могли - те зробили.
Плетемо й плетемо, вчора, нині і завтра - невтомно.
Повертайтеся цілими, наші герої, додому!
Дуже сподобалося! Плетимо і збираєм, у АТО відсилаєм. А війна все триває, і кінця їй немає. А так хочеться, щоб вона закінчилась, й кожна мати, щоб з сином зустрілась!
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Моя сестричка з Фастова зв`язала понад 300 пар теплих шкарпеток, прилучила до цієї роботи колег і старшокласниць в школі, відправила в АТО.
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Яка ж вона самовіддана рукодільниця! Здається: ну що наші вироби з ниток і тканини проти заліза? Але ж допомагають! Кожна ниточка у шкарпетці чи рукавичці - то крихітка тепла, кожний коржик - крихітка сили, і маскувальні сітки і кікімори ледве встигаємо доплести - і зразу на фронт. І плетемо все з надією: а може, саме оця сітка вже стане непотрібною? Може, наші вороги врешті зрозуміють, що марно з нами воюють, що ми не здамося, і що перемогти нас не можна? Дякую сердечно Вашій сестрі і її помічницям!
