Закружляв під вікном золотий листопад.
Жовтим листом стежки припорошив.
Що спливло, те уже не поверне назад.
Все минає: і зле. і хороше.
Віти клена скупались у сонці,мабуть.
Мідні дзвони сріблить павутина.
У дозрілій красі - втаємничена суть:
Літо й Осінь; Природа й Людина.
Лист опалий, востаннє віддавши тепло,
Присмиріє й зітліє під кленом,
Аби з юною паростю літо прийшло,
Землю сповнивши сміхом зеленим.
...Осінь - зрілою стиглістю сповнений сад,
Що себе відродити уміє.
Хай над нами кружля золотий листопад!
В нім - і мудрість життя, і надія.
