А, може, тебе і мене не існує?
І все, що було - це всього лиш витвір моєї уяви?
А, може, нам доля стежки ці малює,
заплітаючи й гублячи все, що було між нами?
А що, як не було поцілунків й какао,
спільно прожитих днів, вечорів, ночей, ранків,
випитих літрів міцної й темної кави,
разом прожитих холодних світанків?
А що, як небо дихало прохолодним дощем
тільки у моїх самотніх думках,
обпікало сонце палким, гарячим вогнем
не насправді пальці на наших руках?
Звідки знати, що ти не являвся мені уві сні,
приносячи повний келих спогадів щастя?
Часто тішив мене, іноді сипав на рани сіль,
на мої роз'ятрені зап'ястя?
Якщо мої почуття - то безмежний океан,
то ти - найбільша його хвиля.
Нас накриває сумнівів туман.
Але усе це - тільки моє божевілля.
![Кава з молоком: [Витвір моєї уяви. ] - ВІРШ](/img/logopart2_ua.gif){kind=small}
![Кава з молоком :: [Витвір моєї уяви. ]](/upload/poem_all/00705765.jpg)
