Листок останній листопад зірвав.
Гілками небо тріснуло вітражно.
Сивіє вперше інеєм трава.
Їй холодно. Але уже не страшно.
Не страшно перших білених сивин,
Ні перших зморщок, ні хиткого кроку.
Вже сніг, а ти лишаєшся живим…
Для чого? Маєш відгадать до строку,
Коли зірве твого життя листок,
Розбивши небо лунами на скалки,
Його рука. Не страшно помилок.
А листопад уже приймає ставки…
вміння відчути. ще до того, як побачити і наблизитися. вміння вгадати, - ще до того, як торкнутися. вміння оцінити, ще не спивши чаші часу і життя, - бо його у вас - на сто років має бути, мила Птахо! - ну як би ще хтось виразив так цю квітестенцію мудрості і поезії, мелодій осені і душі, музики суму і щему печалі, виразу обличчя часу і снаги бажань життя, голосів змін і смаку втрат, гармонії відчуття і слова?!.
(був дуже близько десь до вас, і саме такий голос почути виникає потреба. саме таких інтонацій кортілося душі у хмурі дні початку листопаду в степах донбаських...)
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
рада знову Вас чути, Касьяне, дякую, що не забуваєте
Чудові рядки.прямо за живе чіпають.Всі ми помиляємося,падаємо... Добре,коли не страшно.Значить ,є надія.згадалися такі слова"Жить нужно так,что бы в конце жизни не было мучительно больно за безцельно прожитые годы."
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00