Відходе старий рік строкою вічних відзеркалень
Думки зриваються по суті теми в одночас
Співають врунні свічі в обісті лозору марень
В два голоси шулік по нас зливаються у кревний глас
Подихом натхнення сповнивши землю звичаю любові
Руками жнемо свою долю безхмарно летом по нові
Злітаємо над кривдою зеро білим крилом оаз
В чотири руки зігравши мелодію див без окрас
Вдихнувши всіма грудьми повітря правдивої єри
Капітаном фрегату мандруючи поза рахманні краї
Малюючи воочію своїх кревних на уламках паперу
Тканих вичинкою сльози творива схованого в чагарі
Все це ми... пахнемо зерном, йодом, сіном та медом
Сховавши воду й вогонь у дзеркалах по оберігах
Залитих річищами поневірянь парним буття обратом
Молитовність сповнивши сфер на омріяних духом мигах
Приземливши вітрила по палубі ночі в сниві долонь...
Умови великої гри змінивши посейдоновим тиглем очей
Поки світи палають зорепадом в пожежах оденності комонь
Повітрям мови тримаючи на одинці не пізнаність речей
Стоментно прочекавши слова тисячоруко втіливши прамрію
Своїх занурень у безвість світла лелеками твого подвір'я
Все в нас одне і теж... все речетативом обертаеться в безмір'ї
З брамою господніх перевтілень хмаринкою сивого ірію
І каравели сонцем розлелись сховавши віскові гами
Пливсти в смугасті покоління окраєм пуританських хвиль
Народжені ввісні натхненим криком у візерунках краму
Сідаємо на длані пір'нками плачу всотавши ціль
Недаремного питва подяки видінь новорічності ялинок
Цього руху живої природи безтурботного явища мита
Твого життя в віках всесильного ніж таємничості оброк
В народженні первісних ран проливших фаянси на півсвіту
