*** Згадати все. «Обов’язок перед Україною кличе мене до зброї». ***
Я пригадую 2014 рік, вересень, самий тяжкий період для нації, для країни. Саме тоді ми могли втратити все, і свободу і фактично державність. Військова інтервенція у повному розпалі. АТО (так звана антитерористична операція на сході України, а по факту неоголошена ВІЙНА), яка була обіцяна за 3-4 тижні президентом, (чисто популітський коньок) переросла у повномасштабні бойові дії, з використанням ворогом зброї масового знищення, і по суті стала військовою черговою інтервенцію Ьосії «брата каїна», не за довго до зухвалого міжнародного злочина - анексії Кримського півострова. Після масованого багатоденного артобстрілу наших прикордонних ділянок з території росії прикордонних пунктів пропуску; «Красна-Талівка», «Маринівка», «Ізваріно», та інших, проросійським бандформуваням стали надходити техніка в боєприпаси. Далі вторгнення чотирьох моторизованих бригад регулярних військ РФ – була втрачена висота «Савур Могила», оточення угрупування військ під Ізварино і Іловайськом. Ізваринька операція зазнала фіаско. Угрупування наших військ потрапила в кільце під Іловайськом. Одурені генерали з генштабу під «чесне слово офіцерів росіян» віддали наказ построїтись в колону і «парадним шагом» виходити через пекельний коридор.
Це була, я вважаю, сама жорстока і цинічна спецоперація кремля по знищенню боєздатності добровольчих підрозділів, що по їх оцінкам і розрахункам могла призвести до насильницького і неминучого повалення влади в Києві, як максимум, і як мінімум посадити Київ за стіл переговорів, на умовах Ьосії. До цього вже були жахливі втрати:
11 липня 2014 року — ракетний обстріл угрупування Збройних Сил України та Державної прикордонної служби України під час війни на сході України в Секторі «Д» зони проведення АТО біля селища Зеленопілля Луганської області. Внаслідок обстрілу загинуло 6 прикордонників, серед них генерал-майор Ігор Момот, і 30 військовослужбовців ЗСУ.
14-го Червня російськи терористи збивають літак Іл-76 Міноборони з 49-ти десантниками на борту, ще до цієї трагічної події 29-го травня проросійськи терористи збивають гелікоптер з 12-ма спецпризначинцями серед яких був і генерал-майор начальник управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління Національної гвардії України Сергій Петрович Кульчицький.
Всі ми пам’ятаємо чисельні протести громадян і військових, прес-конференції польових командирів, чисельні мітинги і протести, на яких люди вже не благали а вимагали моментальних дій керівництва генштабу.
Нажаль погана скоординованість родів військ, прорахунки розвідки і непередбачуваність дій Ьоссії призвели до неминучих помилок у тактиці по деблокуванню кордону. Надходили тривожні новини з «АТО», але ми і не уявляли цілковитої загрозливої картини становища на східному фронті.
Ситуацію через помилки влади і політиків виправляли наші хлопці герої, виправляли, нажаль, втратою життя і здоров’я. Трагедія в Іловайську, забрала 500 життів найкращих синів, сотні попали у полон до ворога, величезна загроза захоплення передовими мотострілковими російськими підрозділами Маріуполя. 80 найсміливіших бійців полку АЗОВ стримали наступ ворога з величезною перевагою в танках і живої сили супротивника. Ворог відступив тоді. Широкинська операція надовго відбила у ворога бажання захопити великі міста. Влада хиталась на волосині, народна підтримка до влади рухнула в одну мить.
Тоді, якщо пригадаєте, влада цілеспрямовано створювала сприятливу інформаційну політику чи то доктрину, чи точніше сказати, тактику утримання «стратегічно важливої» ділянки фронту – ДАП (Донецький аеропорт), втримання якого нам подавалася подальша ділянка контрнастуау, а згодом коли вже стало зрозуміла вся безперспективність утримання, стало відомо про такий собі тактичний план оборони ДАПу у повному оточенні, як відволікання основних сил супротивника, які застрягли там на 242 дні. Героїчна епопея стримання ворожого наступу на інших ділянках фронту, була виконана блисковично, нажаль, ціною десятків життів наших Кібогів. Оборона нашого українського «СТРОНГХОЛДА», де кожен день гинули кращі самі активні патріоти Майдану у повному оточенні у ворога, теж коштувала ворогу сотнями загиблих і поранених. Але всі патріоти українці, попри величезні втрати життів і території, попри бездіяльність, зволікання і не бажання приймати доленосні рішення на себе, нездатність брати на себе відповідальність під час величезної небезпеки для країни, не піддалися спокусі влаштувати третій майдан, вже озброєне повстання, розуміючи до яких наслідків могло би це призвести. Спроби повалення «режиму» деякими радикалами, які пролляли невинну кров українців, як це сталося 30 вересня 2015 року під Верховною Радою, нещастя, не увінчалися успіхом.
Ворог і з зовні і з середини, створює і створював весь час з влади і українців загалом образ злочинця, з наголосом "Партія війни". Висновок: Я вважаю зрадниками так звану «Верховну з-Раду» депутатів перевертнів (не всіх звісно), але переважну більшість називаю - зрадниками і колоборантами Кремля, пам’ятайте про це, ми повинні знати їх в обличчя. Їх «натхненна праця» по дискредитації українців-патріотів у визвільній війні, нагадує мені трагічну історію УНР 1918-19 років, коли так званий соціалістично-демократичний уряд УНР на чолі Винниченка, Петлюри і Мортоса, влаштували шалений тиск на наших героїчних генералів, таких як Болбочан і Пресовський, звинувачуючи їх у завищеному мілітаризмі, в той час коли ця так звана Директорія вела зрадницькі перемовини, листування з ворогом про замирення.
Ось невеличкий текст з розповіді письменника Романа Коваля:
Петро Болбочан: «Обов’язок перед Україною кличе мене до зброї»
«Голова Директорії Володимир Винниченко, який боявся виглядати в очах більшовиків “недемократичним”, був вкрай обурений діями Болбочана, назвав його “виразним і свідомим реакціонером”, який “убив на всьому Лівобережжю авторитет і вплив Директорії”. Винниченко навісив на нього наліпку “найлютішого противника і ворога” Директорії… 12. Згодом Петро Болбочан писав голові Директорії: “Ви особливо багато працюєте і думаєте над тим, аби не розсердити і догодити Вашим Московським товаришам – більшовикам, аби не показатися в їх очах противодемократичними. Ви не бачите того, що цим плодите на Україні таких же товаришів-більшовиків, і не бачите того, що через більшовизм ведете Україну до “єдиної Росії”… Ненависть Володимира Винниченка до Миколи Міхновського, Павла Скоропадського, Петра Болбочана і трохи пізніше до Симона Петлюри мала катастрофічні наслідки для української державності. Петро Болбочан точно підмітив причину цього: “Ви всі боялися, що буде чоловік, котрий не зможе стерпіти авантюристів і кар’єристів”…
(12 Винниченко В. Відродження нації. – Нью-Йорк, 1968. – Т. 3. – С. 158, 145 – 146).
Нічого не нагадує? Але тоді війну з червоною армією не відразу теж назвали війною, майже через рік. Після гетьманського перевороту у 1919 році на чолі УНР встали тоді дуже схожі персоналії які ведуть зараз фактично підривну діяльність всередині країни готуючи населення для «замирення» з північною ордою, і проведення так званих виборів на сході, вони доводять нам «безперспективність» бойових дій на сході, вмовляють через західні змі погодитись і з втратою Криму і Донбасу і про все забути і простити, навіть гірше «просити пробачення за вбивства на Донбасі», як висловилась міс Савченко. Всі ми свідомі українці вже дали їм оцінку, нажаль, і в цьому є нонсенс і парадокс, що влада дуже мляво реагує на подібні зрадницькі дії тих чт інших так званих політиків.
Всі ми знаємо і трагедію славетного сина і героя України Петра Болбочана і фактичну зраду Петлюри, який заарештував його, піддавши приниженню, і після другої спроби розстрілу все ж такі по наказу розстріляли, лякаючись його слави і відданості серед військових в армії УНР. Всі ми знаємо про наказ Петлюри розпуску Армії УНР і припинення військового опору більшовицької навали. Всі ми знаємо і розуміємо зараз, що призвело до катастрофічних наслідків для цілої нації: втрата самостійності, державності, чисельні селянські повстання (Холодний ЯР) , голодомор 33-34 роках, і війну під назвою ВОВ, а по факту геноцид. У такий складний час, - самий страшний ворог для України, - це марнославство.
Одна на перший погляд непримітна амбіційна, популістська заява, наказ, виступ, може зруйнувати все: і надбання Майдану і втрату самостійності. Тому ми українці не маємо права на помилку, маємо пильно спостерігати за діями так званої влади. Нагадую в нас влада в руках ВРУ. В нас парламентська президентська республіка і дії «опоблоку» і її «дочок», як під копірку нагадують дії очільників Дерикторії часів УНР, в той час коли польові командири ще раз кожен день доводять, (фактично три роки), що мирні угоди з північною ордою призводять тільки до більших втрат наших воїнів і до затягування конфлікту, який поступово перетворюється до стану замороженого. Час робити висновки і бути пильними до злочинців, на шталт «Мураєвих, Рабиновичів, Боєк, Савченків, Труханових, Льовачкинів, Насірових, Ківалових, Пінчуків» та інших «замирювачів».
Звісно що ніхто з нас не хоче війни, ми всі українці хочемо якнайшвидше припинити війну і жити мирно, але не ціною поразки і приниження, через так звані поступки, які призведуть до таких самих наслідків, вже звичайно у сучасному вигляді, але не менш руйнівними, які унеможливлять розбудову і нової України і вільної нації, після постколоніального минулого. Час робити висновки. Боротьба триває.
Слава Україні.
Дуже вчасна пересторога, друже! Ще ватро не забувати Пінчука - то рупор Мінська, а значить зятьок виконує і волю головного переговорника... Чорна зрада в дії!
Я ж про це, сірі кардинали української політики, маю на увазі олігархи завжди впливали так чи інакше на зовнішньоекономічну політику держави. Їм взагалі начхати про якісь там дуже далекі особисто ідеологічні чи історичні, чи ще якісь розбіжності з росіїю. У цих людей немає національності в них є громадянство. Для них важливіший бізнес і прибуток, а все інше: війна, майдан, ідеологія, історія, навіть культура глибоко по боку. Пінчук їздив дати інтерв’ю для журналістів с порадою від себе особисто, як він бачить ситуацію, і як було би краще з точку зору особисто гр-на Пінчука. І все. Але головне задля чого він їздив, на мій погляд, це банально бізнес.
Це така моя перша спроба поділитися своїми особистими думками з цього приводу. Мене занепокоїть ситуація, яка скоро нас чекає через 2 роки, знов те ж саме, що і було до революції, і що всі жертви були дарма!? Оце жах насправді. Ще лякає мене, той факт, коли краще з кращих гинуть. Але саме їм треба жити і керувати Країною, щоби гнати звідси зайд, різних анекдотичних Раб-іновичів і Мура-євих. Ми ж їх наскрізь бачимо.
Слава Україні.
Надіюсь на це, але ж завелика ця плата, дуже завелика... Багато хто зневірилися на півдороги, і назад нас завертають...
Я знайомий з одним націоналістом-расистом, деяких радикальних поглядів його не розділяю, хоча погоджуюсь що саме "білим" українцям час брати владу і руки в керувати країною, тому що жиди готуються до виборів повним ходом. Бабло не тхне.
“Любите ближнего, как самого себя”,
а если этот ближний с автоматом,
пришел убить, убить тебя любя,
и перед тем как застрелить покроет матом.
Так как же мне теперь его любить,
того, кто прежде назывался братом,
я просто вынужден его убить,
ведь он явился вражеским солдатом.
Нет смысла ждать, когда его накажет Бог,
не успевает Бог воздать всем по заслугам,
а вы все ждете, головы в песок,
да никогда он не был вашим другом.
Да он всегда камень за пазухой держал,
все ждал, когда вам бросить его в спину,
ведь были те, кто вас предупреждал,
что этот брат врагом вернется в Украину.
Что ж дождались,
он всем подарки раздавал,
ленты Георгия, триколорные банты,
он ваши души за копейки покупал,
вот были братья, стали оккупанты.
Не внемлют разуму и рвутся лишь вперед,
вновь одержимые безумною идеей,
не нужно думать, ведь их вождь ведет,
вот только вождь своих вассалов не жалеет.
И я не вижу в своих действиях греха,
когда ловлю в прицеле вражеские лица,
пришли с войной, здесь лягут на века,
а ведь давно уже могли остановиться.
А вы как страусы, и вам так проще жить,
зад наверху, а голова в песке,
готовы всех и каждого любить,
дай Бог вам никогда не быть в тоске.
Дуже вчасна пересторога, друже! Ще ватро не забувати Пінчука - то рупор Мінська, а значить зятьок виконує і волю головного переговорника... Чорна зрада в дії! 
Я ж про це, сірі кардинали української політики, маю на увазі олігархи завжди впливали так чи інакше на зовнішньоекономічну політику держави. Їм взагалі начхати про якісь там дуже далекі особисто ідеологічні чи історичні, чи ще якісь розбіжності з росіїю. У цих людей немає національності в них є громадянство. Для них важливіший бізнес і прибуток, а все інше: війна, майдан, ідеологія, історія, навіть культура глибоко по боку. Пінчук їздив дати інтерв’ю для журналістів с порадою від себе особисто, як він бачить ситуацію, і як було би краще з точку зору особисто гр-на Пінчука. І все. Але головне задля чого він їздив, на мій погляд, це банально бізнес. 
