Гадаю, що якби я був вдома, то такого б не написав. Мені б просто в голову не прийшло, що існують українські традиції, які живуть і урочисто підтримуються лише в Україні.
Сьогодні святий вечір, і я далеко від дому, один в своїй квартирі, але мені зовсім не сумно, мені затишно, бо я знаю, що десь у рідній стороні, в маленькій хатині на краю села, без комп'ютера і комунального опалення, без ліхтарів на вулиці і асфальтованої дороги, витає дух свята. Моя родина, зібравшись разом, сидить за столом. На столі, як завжди в цей день, - 12 страв, горить свічка, і має присутність маленький Ісусик, якого звикли зображувати жмутом сіна. В хліві сумирно пережовує свою вечерю корова, свиня час від часу порохкує, наче заявляючи корові, що вона не сама. Кури мирно дрімають на сідалах, лише зрідка автоматично відкриваючи заспані очі. Чорно-білий пес спить у своїй буді, не бажаючи виходити на мороз і витричати тепло, яке так довго дозрівало в його затишному будиночку. Коти задоволено муркають і труться спинами, викидаючи свої довгі хвости вгору, об ніжки столу.
В кухні тепло, і навіть не стільки від розпаленого п'єцу, як від гарячих сердець сімейних людей, які, навіть не зважаючи на всю свою зайнятість, зуміли зібратись там усі разом. І я з ними. Хай тільки лише в думках, хай лише на мить, але я там. Ми всі разом ліпимо вареники, дядько намагається вразити мене своїми жартами, а я лише посміхаюсь на його коментарі. Сестра, брат, його дружина, син Миколка. Щось святе є в присутності усіх на цій маленькій кухні. Бабуся, заклопотана біля вареників, просить мою тітку, яку я з дитинства називаю "мамою", подати скалку. Анна тре в макітрі мак на кутю, а моя мама, посміхаючись на всі свої рівненькі зуби, тонкими пальцями доліплює останні варенички. Тріщить піч, кипить вода. Все своє, все рідне. Сестра швиденько спускається в льох, аби дістати банку салату чи огірків. Атмосфера просто неймовірна.
Сьогодні ніч перед Різдвом, зірка у морозному безхмарному небі уже з'явилась. Люди лягають у ліжко раніше, адже скоро прокидатись до церкви, аби зустріти народження Ісуса Христа в його храмі. Священник, промовляючи науку при закінченні служби, не зможе стримати сліз. І буде, ковтаючи сльози від щастя, вітати "увесь нарід із народженням спасителя". Люди будуть відчувати неймовірне піднесення їх душ на новий рівень. Багато хто, заслужено вважаючи Різдво Христове початком нового етапу життя, дасть обіцянки, які довго визрівали в їхніх головах. Чарівне свято - Різдво; його прихід дарує людям те, що так довго відбирали в людей усі незгоди і нещастя, - надію!
Надворі холодно, і я, підійшовши тихенько під віконечко хати моїх рідних, спостерігаю, як вони разом їдять пісні страви. Відчуваю себе маленьким колядником, захеканим і рум'яним, тією дитиною, яка підходить під чуже вікно, аби співом сповістити людей, що "нова радість стала, яка не бувала", і що "над вертепом звізда ясна, на весь світ засіяла". Трішки хвилююсь перед тим, як почати, але зібравши ностальгію і хвилювання в свій 24-річний кулак, я стукаю в шибку і кричу так, що луна іде по всьому селу: "Пане господАрю, дозвольте заколядувати!?" Веселі обличчя обертаються від столу до вікна, найменша сестричка підбігає і відкриває тюль, з цікавістю розглядаючи обличчя колядника. І я вже точно знаю, що мені відчинять...
ID:
710615
Рубрика: Проза
дата надходження: 06.01.2017 21:46:05
© дата внесення змiн: 30.07.2019 13:43:45
автор: Андрій Конопко
Вкажіть причину вашої скарги
|
дякую
