Хмариться небо. Густі і похмурі хмари. Сірими купами накрили небо. Ледь — ледь пробивається промінь. Марець. Хмарець.
І все ж це весна. Найсправжнісінька. Птахи чують її. Чують і через вітер, і через мряку. Марно пускати у серце сум. Весна вже тут.
Проліски несуть звістку своїми біленькими голівками. Звістку, що це тільки початок, що весна прийшла відігріти землю від зимових морозів.
Та на це потрібно ще чимало часу. Надто глибокі морози. Надто стійка крига. Хоча й вона вже відступила.
Весна крокує землею. Обіцяє, що принесе і ясмин, і бузок, та й інші щедрі подарунки. І нехай не лякають хмари.
Марно тепер намагаються повернути важку завісу снігового смутку. То тільки мара. То тільки Марець.
Все починається знову.
