Присвячено: Дашавському Л.В.
Батьківська хата, рідний мій оберіг!
Линув я до тебе із далеких доріг.
Сюди де фіолетовий бузок цвіте
І деревяна хатина мене жде.
По зарослій стежині завжди підійду,
На вікна світлі і радісні, гляну...
Хоч дуже давно я тут уже не живу,
Рідненьку хатину завжди догляну...
Вибач, рідна хатино, що я не зміг,
Минулоріч, переступити твій поріг.
Доля склалась для нас обох нелегка,
Що ніби ти стала мені уже й чужа.
Хатина не розуміє- не уміє...
Чому раптово так сталось - не знає.
І сумним поглядом своїх склянних очей,
Виглядає, виглядає - чекає...
Завжди сюди спішу із далеких доріг,
До тої хатини де фіртка срипить.
Де на городі ціюще б'є джерело,
Де мене, уже так давно не було...