Візьми мою руку, й зігрій в своїх теплих долонях,
Я цього чекала, я довго, так довго я йшла.
Шукала, так довго тебе я шукала,
Лиш тут, на краю цього дивного світу знайшла.
Тримай, тримай мою руку так міцно,
Я більше ніколи не хочу її відпускати.
Я бачила небо, і падали зорі щоночі,
Та справа не в цьому.... ми зможемо в ньому літати.
Я падала в низ, і готова була вже розбитись,
І вітер не зміг зупинити мене на шляху.
І треба ж було мені в очі твої подивитись,
І час зупинився, забувши про свою мету.
Я бачали ніч, як із ранком вона зустрічалась,
Їм дана лиш мить, і немає болючіших втрат.
А потім ішовши, вона сльози свої залишала,
На росах прозорих, їй не було дороги назад.
Я знаю цей світ, він не зміниться більше ніколи,
А може й не треба, лиш руку не відпускай.
Ми маємо небо, для двох це безмежно багато,
Можливо це буде для нас наш малесенький рай.
НАДІЯ КИШЕНЯ 20.01.2017.