Прикрий своє тіло!.. – чуємо ми іноді. Це зауваження звучить на адресу легко одягнутих жінок та дівчат.
- чому б це я маю ховатися за ганчір’ям, у нас свобода та демократія. – звучить зустрічна відповідь.
Та на практиці виходить що декому свобода лише як бику тряпка на пику. Що збуджуючи свідомість кличе на барикади етики.
- ми – культурні люди, а що стороні скажуть...
А стороннім все подобається. – збоченці! – чується у нашу сторону.
- от у наші часи... і тут розпочинається довгий, звісно не без подробиць екскурс у «їхнє» минуле, де все було культурно.
Але почну я із соковитих подробиць іншої проти сторони..
Так, дійсно, нас збуджує і має цікавість легко прикрите жіноче тіло, бо то є нормальне за нашою природою. Жага до множення також природою закладена у нашому мозку, коли у екстремальних випадках здавалося б про яке збудження та множення річ? – та ні, шановні.. як раз та сама потреба у множені і виникає, бо закладена модель штовхає на випадок втрати чи сильного враження тіла зберегти атож закласти спадок здорових ген у «чашу». І звісно, наукова, бо наше тіло позначене і відзначене безліччю незрозумілих латинських висловів для відзначення яких життя не вистачить щоб розібратися що воно і до чого. Тому і множимося.
Чи варто бороти природу, заради забезпечення етики.., чи навпаки на повну насолоджуватися плодами еволюції (тим більше це модель закладена у нас з народження) почуттями та відкривати нові горизонти шаленого і прекрасного.. а етику запхати куди по далі. Питання чи стоїть ребром.
Але ж етика це не монотеїстичний напрямок. Вона також має багато галузей, і саме деякі з них не витримують еротичного натиску спраги до насолоди прекрасним.
А чи не дивлячись на наполовину прикрите тіло ми не етимулюємо над питаннями не етичного зразка – бути, мати, заволодіти. Акумулюючи тим самим у собі природну потребу.
Так звані «темні віки» наші предки блукали між собою голісінькі і без памперсів і нікого це чомусь не обурювало. Бо усі були вибачте рівні, так як у сусіда те саме росте багатство що і у мене.. ну , хіба що трохи довше, чи товстіше за моє. А шо воно таке і куди його припхати, то вже задавалося згодом. Або ж ні. Бо усі були голими, тож ми змалечку бачили «до якого воно діла».
Тому полювали як тоді так і зараз полють не лише на їжу, рухливу чи виростаючу, але і на собі подібних.
Була у тому процесі якась первісна, але – проста етика. Що маю, те й вживаю. Але далі як рідні традиції прийшли білі бранці, та згвалтували у неетичний спосіб те що мали.
