Знов пам'ять лине в глиб десятиліть,
Щоб зазирнути в давніх літ дзеркала.
.. Пила весна із келихів блакить,
Вишневим цвітом землю гаптувала.
Уже рясніли квітами луги.
Смарагдами виблискували трави.
Виходили річки із берегів.
Назустріч квітню наближався травень.
Знімало сонце одіж із людей.
В календарі весна - надворі літо.
Манив із хат ясний погожий день.
В теплі дворів босоніж грались діти.
Не знав ніхто, що той дурман садів,
Вода, повітря, сонце, м’ята-рута –
Усе, від чого білий світ хмелів, –
Уже потрава, згуба і отрута.
А той, хто знав, змовчав і не сказав,
Що чорний біль уже життя скоробив,
Що знаком горя і страждання став
Колись гостинний лагідний Чорнобиль.
… Проходять дні, летять кудись роки,
Та чорні круки болю серце ранять.
Минуть десятиліття і віки.
Але не зможе заніміти пам'ять.
