Ой, тяжко-тяжко і душа болить,
коли людині підтинають крила.
Вона сердешна тане в кожну мить
й під вітром в неї падають вітрила…
Їй все здається, що прийшов кінець,
і квітка щастя більше не розквітне,
а на чоло сама собі вінець
вона терновий одягає непомітно.
Здається їй, що вмерло все навкруг,
її весна стрічає падолистом.
Бо кинув, як здавалось, вірний друг,
жалі і болі груди її тиснуть.
І проти неї майже цілий світ,
й самотність її серце огортає.
А час летить, пройшло немало літ,
пішло кохання, іншого немає…
Буває й так, та віра хай живе,
що свіжий вітер підійме вітрила.
Й нове кохання раптом припливе,
і згодом відростуть ще кращі крила!
19.05.2017
* Коментар на твір „Без крил“ автора сайту „Клуб поезії“ Польова Ромашка, http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724098