Перекотилось,
перегорнулась сторінка,
кілька людей, що мене любили
захворіли,
отруїлись
закінченням поеми.
Де болю немає,
там опиниться сумнів,
де опиниться сумнів,
там з'являться помилки,
а від помилок і до болю
лише кілька кроків.
По колу, по колу,
перегортаються сторінки,
допоки не залишаться
лише чисті аркуші.
І так чисто-чисто
стає на душі
і пусто там, пусто
так біло:
сніжна пустеля,
укрита незайманими
листами.
І тиша
пронизує
кожне слово,
неначе крім тиші
нічого й немає.
Я слова покладу
до себе в кишені,
щоб заплутались там,
неначе навушники
і видались потім
не потоком —
вузлом.
Знов закриваю
главу із життя,
несписані сторінки
нехай такими і будуть,
нехай тільки тиша
прикрашає слова,
а більшого я
і не прошу.
