Але ж це було, й ніколи більше не настане
Це такий собі урок, де відкрилось трохи більше правди,
Це в гострозубий капкан крок
І не смертельні, але страшенно болючі рани.
Повернення назад знов і знов,
Наче, сон, хочеш прокинутись, але стараєшся марно,
Спогад нав'язливим вірусом в кров увійшов
І тепер нагло гуляє тілесним храмом.
З посуди без дна робиш отрути ковток за ковтком
Мов би, хочеш спустошити, що по своїй суті безкрає,
Просто паплюжиш сьогодення шовк
Загортаючи в нього минулого недогарок.
Невже, щоб відпустити, треба бути сильним як Самсон,
Чи легким як повітря,
Могутнім громом, щоб голос пройдешнього замовк,
Адже ніяким чином не втамувати його голод.