Чому так різко обривається життя?
Мов вітер обкрадає цвіт.
Прекрасних дев'ятнадцять літ.
Він ще не цвів , іще не жив.
А вже прощатись слід.
Свіча тепер весь час палахкотить.
І мати плаче.
Що за безжальна мить.
Вже сина не побачить.
Молитва - ніби то розрада.
Небо - земля його останній дім.
Яка на світі є порада ,
витримати в горі цім.
Немає.
Не буде.
Не існує.
Душа між зорями чатує
Материні сни.
Вона забула про красу весни.
А сльози ще солоні.
Спогади линуть , мов голуби.
І день і ніч у їх в полоні.
